Година пам’яті " Їх долі обпалені війною" (до 27-річниці виведення військ з Афганістану)

Мета:ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати.  

Минають дні, ідуть роки, 
Життя листки перегортає 
А біль Афгану - на віки 
В душі чомусь не замовкає

Хід заняття:

Слово вчителя: Шановні діти! 15 лютого виповнюється 27-річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми з вами згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо в спогади і хочемо, щоб ці спогади пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.  
       Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. 
До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 7-8тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях. З млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя. 
У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку.

       В кінці грудня були введені десантні частини в Багрем, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. 
Афган плював кулями в обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?

     Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.

      А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-тирічні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок. 

Учень.Болить Афган, в душі туман

 Ніхто не знає, ніхто не скаже,

 Коли і де, хто за ким, 

В чужім краю на землю ляже.

Учениця. Очі туманить ядуча сльоза,

 руки скувала утома, 

Палить їй душу афганська гроза — 

Син не вернувся додому. 

В неї він був ясночолий, як світ,

 сонячно так усміхався, 

Ще й 20 не було йому літ...

 Юним на вік і зостався.

 Ясеночки! Синочки! Сини!

 Колосочки вкраїнського поля,

 Скільки вас не вернулось з війни?

 Скільки гибіє ще у неволі? 

Слово вчителя. Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чу¬жої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневоле¬ний. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати. 
Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала май¬же 10 років і вимагала великих жертв.

 (Звучить пісня про Афганістан).

 Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.

 Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мир¬ний час.

 У скількох сімей у траурному обрамлені зберіга¬ються фотографії синів! Одну нагороду заробили во¬ни за проявлену мужність і героїзм - право бути по¬хованим на рідній землі.

Учениця. 
Ховали інтернаціоналіста, 
Блищала глухо цинкова труна, 
Нестерпно пахло тополиним листом 
І плач дівочий танув, як струна. 
Руда земля розверзлась чорнорото. 
Чекає хижо мовчки на своє, 
А мати на колінах у болоті обмацує труну: 
«Чи ж там він є?!!» 
Стоять, відводять очі вбік солдати 
І шепотить сержантик ледве чуть: 
«Не велено... Не можна відкривати... 
Не велено...» 
Уже струмки течуть, 
Уже весна така глибока, рання. 
Учора вже летіли журавлі. 
Таке врочисте вийшло поховання: 
Школярики стоять, учителі. 
А голосок дівочий квилить, квилить, 
Соромиться кричати на весь світ... 
Кого клясти, кого назвати винним? 
І що той світ? Хіба він дасть отвіт? 
На хрест сусідній похилився тато, 
Похнюпилися братики малі – 
В селі ховали воїна-солдата, 
У мирному вкраїнському селі. 

Слово вчителя: Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 
72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти.

 Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі.

 Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання.

 Учень.

Афганська війна – 
Не наша вина 
Ми молодість там залишили 
Щоб ви пам’ятали жили

 Поставте скибку хліба на стакан 
І голову схиліть в скорботі вічній 
За тих, кого убив Афганістан, 
Чиї він душі ранив і скалічив. 

Слово вчителя. Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продов¬жують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.

 Ніхто не забутий, 
На попіл ніхто не згорів... 
Солдатські портрети 
На вишитих крилах пливуть. 
І доки є пам’ять людей 
І живуть матері, 
Доти й сини, спіткнулись об кулі, 
Живуть 

«Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу.

 Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю.

 У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

 29 вересня 2005 року на екранах українських кінотеатрів вийшов фільм «9 рота». Першими його подивились ветерани Афганістану в кінотеатрі імені Олександра Довженка. 
Фільм розповідає саме про останні дні перебування радянських воїнів на території Афганіста¬ну, кілька днів вирішують долю багатьох солдатів. 
В основі фільму - реальні події. 9 рота 345-го окремого гвардійського парашутно-десантного полку була легендарною. Вона виконувала операцію «Магістраль». Лише четверо залишилися живими.

 Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.